Підтримати
Європа зараз переживає значне зростання витрат на оборону. За останнє десятиліття військові бюджети в ЄС подвоїлися. Причина, здавалося б, очевидна. Оборонні сили Європи занепали, а загроза з боку Росії реальна. Але варто зупинитися і подивитися на факти, зазначає Адам Туз, редактор Financial Times, професор історії в Колумбійському університеті та директор Європейського інституту.
Десятиліття, що передувало вторгненню Росії, не було "втраченим десятиліттям" для європейських солдатів. Згідно з даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), сукупні витрати європейських членів НАТО за цей період склали понад 3,15 трлн доларів (у цінах 2023 року). Це значно більше, ніж у Росії. Сьогодні вважається, що Європі потрібно більше боєздатних військ, але вже зараз у неї є 1,47 мільйона військовослужбовців — це більше, ніж у США.
Редактор додає, що скандал полягає не в тому, що оборонні бюджети Європи вже подвоїлися. Справжній скандал у тому, що при таких витратах Європа отримує надто мало: немає ефективного стримування, обмаль боєздатних військ і відсутні запаси озброєння для допомоги Україні.
"Оптиміст міг би сказати, що не все так погано. Європа все ж отримала певну віддачу (переважно завдяки Великій Британії, Франції та Туреччині) від своїх 3 трлн витрачених доларів. Якщо провести давно назрілу реорганізацію, навіть Німеччина зможе створити дієву систему стримування. Узгодження базових речей — наприклад, спільної системи ППО чи обмеженого вибору танків — суттєво змінить ситуацію. Планка невисока: Європі достатньо досягти середнього рівня неефективності американського військово-промислового комплексу, щоб мати потужну армію", — пише Туз.
Здоровий глузд вимагає визнати: криза європейської оборони реальна й потребує термінового вирішення. Після витрат понад 3 трлн доларів за десятиліття Європа фактично залишилась без дієздатних збройних сил. Щоб це виправити, доведеться знову вкладати великі кошти — навіть якщо попередні витрати були неефективними.
"Але щоб нове фінансування не стало черговим джерелом розчарування, воно має ґрунтуватися на чіткій стратегії змін. Очевидно, що Європа могла б зменшити витрати, замовляючи зброю більшими партіями — і для цього потрібно не більше грошей, а більше співпраці між країнами. Щоб виправдати збільшення оборонних бюджетів, потрібно вірити, що нові інвестиції зможуть перетворити занепалі військові системи XX століття на сучасні збройні сили XXI століття. Тобто, що кількісне зростання витрат зможе призвести до якісного прориву", — вважає Туз.
У такому формулюванні питання європейського переозброєння в чомусь нагадує виклик енергетичного переходу. Так звані "Партнерства справедливого енергетичного переходу", започатковані у 2021 році, базувались на ідеї, що додаткові кошти з Європи та США допоможуть великим країнам, що розвиваються — як-от Південна Африка чи Індонезія — здійснити радикальні зміни, підкупивши впливові групи інтересів і подолавши політичні бар’єри на шляху до декарбонізації.
"Перетворення "кількості на якість" — хороша концепція. Але навіть ті енергетичні ініціативи вважалися сміливими при бюджетах у кілька мільярдів євро, тоді як плани з модернізації європейської оборони у сто разів масштабніші й ляжуть важким тягарем на вже перевантажені бюджети. Найменше, що демократичні уряди Європи мають дати своїм громадянам — це відвертість щодо масштабів цього ризику", — додає професор історії.
Чи реально європейським країнам перейти до 5% ВВП витрат на оборону — у світі, де навіть 2% залишаються недосяжними для багатьох членів НАТО? Микола Гаврись у статті "5% ВВП на оборону для європейських країн: наскільки така вимога Дональда Трампа є реалістичною" аналізував, як вимога президента США вплине на європейські країни, які звикли до соціальних бюджетів, і чи можуть демократичні держави конкурувати з автократіями у військових витратах.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google